Я вірив і робив, як мені казали. Я не думав, чому, чи правильно це, чи треба сумніватись, чи перевіряють мене, чи виконувати, Чи я можу вибрати сам?
Чому так страшно та гнівно дивитись в обличчя своїй сліпій вірі в те, що це правильно, те, чому я так чиню з собою?
Чому ти кинув роботу і вештаєшся тут зі мною?
Ти ж наказав мені, ти ж попросив мене.
Ти мій брат. Хоча напівкровний, але ж... брати так не чинять... А як чинять?
Чи бува коли спитаєш, чому так?
Для чого так казав.
Сліпа, всеосяжна, неохопна, невизначена, незбагненна, невідома віра. До-віра. Віра до тебе, яку ти зраджуєш повсякчас.
Своїми помислами, своїми діями, мотивами, причинами, стратегіями, думками. Чимось, що тебе охоплює в цей час, коли я сліпо вірю. І роблю. І щасливий з того, що я зробив цей світ кращим.
Чому так дивно? Лише з надією? Лише з вірою в найкраще в людині я дію.
Я рухаюсь, я допомагаю, я стаю знаряддям, інструментом, втіленням як добрих, так і лихих намірів. І моя віра рухає мене туди, де я можу прислужитись.
І ось я обертаюсь, і бачу в очах-дзеркалах себе, свою жагу, свою дурість, злість, пиху, образу, біль, страждання, мене охоплює несправедливість, жага помсти, і я ненавиджу себе, свої помисли і тебе, бо ти є втіленням, ти є нагадуванням того, що я вчинив своєю вірою, своєю наївністю, своїм бажанням.
Це добро, це сонце, що зникає, цей звір, що не може без волі, і тільки на волі є живим і може бути собою. Радіти.
Ця наївність, ця віра в благе діло, pure energy and happiness - це рухає мною. Це є в основі. Це породжує моє бажання жити, змінювати, давати світові. Реалізовувати те, що було в мені, що зародилося разом зі мною в момент зародження моєї плоті, в єдності з моїм духом, той стержень, та основа, без якої немає мене в цьому світі. Я там, де хочу, я та, хто я є, я та, ким я стала, і я можу давати світу те, що є в мені.
Щасливий Лазар!
- Йому не треба було думати, хто правий, а хто бреше;
- Хто зрадить, а хто буде до кінця;
- Хто дасть, а хто відніме життя;
- Що можна зрадити, дурити, вбивати за гріш і жити далі, самовиправдовуючись, або просто уникаючи себе та своєї совісті.
Замінити буденність на хибне марення. З одного світу - рабів людей в інший світ - рабів речей. Чому справжнє закопане глибоко, шар за шаром, лушпиння за лушпинням? Та страчена наївність, загублена віра.
Щастя та віра знайде життя, дасть надію. На-дію. Стільки сил, щоб реалізувати дію, в яку віриш, яка є життєво необхідною.
Заснути і прокинутись в іншому часі. Де все по-іншому.
Із середньовіччя - в сучасність.
Лицарство - посвята. Присяга, обіцянка вірності. Я не зраджу. Я залучаю тебе в свідки, в своє оточення, в свою підтримку.
Чистою вірою легко керувати, використати, маніпулювати.
Як повернути цю чисту віру в людей, в світ, в те, чим це є для мене. Бо вбивають не через віру, а через свої страхи. Вірою прикривають свою ницість та страх поглянути на себе в очі-дзеркала.
Які питання я задаю собі? Що для мене моя віра? Чим я можу її реалізувати і віднайти?
Щасливий Лазар! Йому не жити, хоча він живіший за всіх живих, за тих, хто робить вигляд, що в житті досягнув успіху і є великим і значним цабе.
Він дає життя. Дає їжу, дає щирість і надію на те, що з тобою поряд є сила. Є сила віри і підтримки твого вибору, твоєї точки прикладання. Напрямку дії.
Він завжди пропонує каву, він знає, де її знайти, як заварити, приготувати. Та вона не потрібна. Роби, що хочеш, Лазарю! Бо кожен отримає те, на що заслуговує, отримає те, чого прагне, і що, коли побачить в твоїх очах-дзеркалах, викличе огиду чи злість в ньому до себе. Бо твої очі - це більше, ніж дзеркала. Це вічне нагадування. Віра в те, що ти є, і чим ти наповнений всередині.
Коли тобі кажуть: винна Маркіза, цитують напам'ять, що вона накоїла, а ти з благоговінням слухаєш; коли твій зрадник-клоун каже тобі в очі, що запрошує на обід вас усіх і буде радий бачити, а його дружина вимагає смачних тістечок, бо банк все в них вкрав. Це благородство, чи блюзнірство, чи віра в те, що буде саме так, як має бути, і кожен отримає свого вовка і свої тістечка? І музика все одно послідує за тобою - за тою енергією, вірою в те, що так має бути.
Щасливий Лазар! Ні батька, ні матері, ні докорів сумління. Лише старезна бабуся, яку треба час від часу підіймати. І коли не вистачає лампочки - її не вистачить саме тобі - вірі, правді; коли не вистачає місця - його не вистачить саме тобі - лише поряд зі старістю та немічністю буде віра та остання надія.
Хто б і що не казав - діяти будеш ти, бо віриш. В силу дії, в свої добрі наміри. Чи можна робити самому замість чекати милості від інших? Чи можна стати собою, якщо сидіти перед екраном і чекати показів, розважатись, їсти прострочені чіпси, жаліючись на кожен новий рот? Чи варто дарувати тому, в кого є хоча б щось, те, чого в тебе обмаль? Якщо щиро, то так? Можливо.
Ніяких болісних роздумів. Але чи дає чиста віра той результат, якого ти чекаєш у світі? За неї страждають, за неї помирають. За неї вбивають, а як бути тобі?
